Новий рік в Україні: традиції та сучасність

Спробуйте пояснити жителям Франції, Італії чи Німеччини що в Україні, як і в інших країнах пострадянського простору, святкують Новий рік двічі. У відповідь ви побачите на обличчі співрозмовників нерозуміння того, що ви розповідаєте. Набагато простіше розказати полякам, чорногорцям, словакам, сербам, угорцям, що таке Новий рік та Старий Новий рік. Вони точно зрозуміють, бо багато років були частиною так званого соціалістичного табору і за прикладом СРСР відзначали прихід Нового року у ніч з 31 грудня на 1 січня та з 13 на 14 січня. В Україні із такими традиціями останніми роками намагаються розібратися та декомунізувати їх. У суспільстві посилилися тенденції до того, аби повернутися до юліанського календаря, щоб святкувати Різдво 25 грудня, а уже потім Новий рік. Такий порядок свят є логічним, оскільки спочатку йде народження Христа, а вже потім настає новий календарний рік.

Утім, прихильники радянщини та совєтського способу життя виступають проти подібних змін. Вони вважають, що Новий рік завжди передував Різдву, а українці все життя святкують настання Нового року у ніч з 31 грудня на 1 січня. Це далеко не правда! Наші з вами пращури-слов’яни відзначали прихід чергового року у різні дати. Чому так і коли це відбувалося, читайте у нашій статті.

Специфіка святкування

Щоб не розповідали підручники з історії, написані у СРСР чи пізніше, а українські селяни та мешканці міст до початку ХХ століття продовжували зберігати новорічні традиції своїх пращурів. Останні дотримувалися змішаного язичницького-християнського обряду святкування Нового року.

Зокрема, українці вірили, що на новорічні свята прокидається всяка нечисть, а на святках присутні душі усіх померлих родичів. Кожного – і лихі сили, і душі рідних – намагалися задобрити. У саму новорічну ніч просили у Бога що завгодно, оскільки у цей час за повір’ям відкривається небо.

Тривалий час українці вірили, що новорічне свято та його характер впливає на майбутню долю прийдешнього року.

Раніше на Новий рік було прийнято ходити по хатам та щедрувати, бажаючи господарям щастя та здоров’я. Зустрічати посівальників потрібно було радісно, пригощати їх яблуками, цукерками, пиріжками, печивом та давати їм дрібні гроші. Зерно, розкидане посівальниками, збирали та віддавали курям, щоб вони краще несли яйця.

Не було у українців і Діда Мороза, це надбання радянської влади. Існував власний символ Нового року – Морозко. Його уявляли як сивого діда з великими червоними губами та бурульками на обличчі. Його асоціювали, скоріш за все, із зимою, а не Новим роком.

Було прийнято прикрашати будинок «павучками». Це вироби із житніх стеблин соломи, які розрізалися на частинки, протягували через нитку та формували квадрати, ромби чи трикутники, роблячи з них «павучків». Найбільшого з них розміщали у центрі, а інших розвішували навколо. Такі прикраси символізували гостей, що приносять гарні новини.

Новорічна обрядовість

Формувалася під впливом звичаїв, обрядів, забобонів та обмежень, які завжди були присутні у світогляді українських селян та містян. У святах виділяли три декілька кульмінаційних точок:

• 25 грудня – Різдво.
• 1 січня – Новий рік та свято Маланки і Василя.
• 6 січня – Хрещення.

Було прийнято на вечерю 31 грудня готувати багатий стіл, оскільки вечір цього дня називався щедрим. Господар брав сокиру та підходив до дерева, тричі торкався його, щоб наступного року був рясний врожай фруктів.

У селах нинішньої Полтавської області було прийнято дивитися на хмари. Якщо вони рухалися з півдня, то це був сигнал до того, що буде багатий урожай ярових культур. Якщо ж з півночі, то уродить зимина.

Українці на Новий рік влаштовували щедрування, засівання, обмін вечерею, різноманітні обряди, ігри з масками.

Чи була ялинка?

Українське традиційне дерево на Новий рік це не ялинка, а дідух. Так називали виріб, зроблений із першого обжинкового снопа чи кулів. Кожен пучок обплетали окремо соломою, потім зв’язували у пишний вінок. Знизу у дідуха було розгалуження, щоб він мав стояти. Верхівка мала подобу конусоподібного снопа із колоссям.

Гілки дідуха прикрашали різнокольоровими стрічками, паперовими та засушеними квітами. До світлиці дідуха вносили перед кутею. Таке новорічне дерево було не просто символом Нового року, а й спільного предка.

Дати святкування                                                                                          

Наприкінці ХІХ століття українці свято відзначали з 31 грудня на 1 січня, але так було не завжди. У наших предків Новий рік приходився спочатку на весну, а потім на зиму.

1 березня

Ця дата присутня в історії свят усіх слов’янських народів, оскільки весна символізувала прихід нової пори, відродження природи та початок землеробського сезону.

Обов’язковим елементом березнового Нового року у слов’ян була тризна – урочистий обід на честь померлих родичів. Тоді ж відбувалося оспівування кінця зими та початок нового життя. Зв’язок людини та природи підтверджував обряд спалення солом’яного опудала. Тризну проводять і зараз, на Великодні свята.

Відзначення Нового року у березні підтверджується назвами місяців, які збереглися у деяких слов’янських та західноєвропейських країнах. Така традиція прийшла із Стародавнього Риму, де рік поділяли на 10 місяців, перший з яких був Martius, себто перший, на честь войовничого бога Марса. Потім імператор Нум Помпілій запровадив ще два місяці, додавши до календаря січень та лютий. Тільки за Юлія Цезаря змінилася традиція відзначення Нового року – на 1 січня. Це був місяць, який назвали на честь дволикого бога Януса. У нього одна частина обличчя була повернута до минулого року, а друга – до нового, тобто уперед.

Юліанський календар почав діяти у Київській Русі після прийняття Володимиром Великим християнства. Тоді ж було офіційно встановлено, що Новий рік приходиться на 1 березня, яке за церковним календарем відповідає даті творення світу.

Святкувань особливих не було, усі закликання у цей день були направлені на те, щоб задобрити сили природи і Бога, аби отримати достаток у майбутньому році. Зараз на 1 березня або під Явдоху городники продовжують сіяти розсаду капусти, вірячи, що тоді вона не боятиметься морозів. Садівники з приходом весни зрізають сухе гілля на верхів’ях дерев, щоб вони краще родили і не хворіли.

1 вересня

У XV ст. відбувся перехід церкви колишньої Київської Русі на греко-візантійський обряд, відповідно до якого Новий рік припадав на 1 вересня. Ця дата була затверджена Візантійською православною церквою згідно з рішенням Нікейського собора.

Вважається, що саме 1 вересня Ісус Христос почав проповідувати Царство Господнє та проголосив свою першу проповідь під час відзначення іудейського свята жнив.

Цікаво, що на українських землях, які увійшли до складу Великого Князівства Литовського, а потім Речі Посполитої, прихід Нового року відзначали 1 січня. Остаточний перехід на святкування на цю дату відбулося, коли Папа Римський Григорій XIII провів календарну реформу. Вона запровадила новий стиль, відповідно до якого Новий рік знову змінив дату. Утім, православна церква не прийняла григоріанський календар, оскільки за новим стилем Великдень міг збігтися з єврейською Пасхою або ж наступити раніше. А це заборонено «Апостольськими правилами».

1 січня

У 1700 році Петро Перший вирішив запровадити на усіх територіях, які входили до складу Московії, нову традицію відзначення Нового року. Він переніс його на 1 січня, а літочислення й надалі йшло за юліанським календарем. Така ситуація зберігалася до 1918 року.

Петро Перший привіз із Європи звичаї прикрашати новорічні дерева – ялинки, ввів святкові привітання, маскаради, феєрверки. Прикраси на ялинках мали висіти до 7 січня.

Усі мали вітати одне одного із приходом Нового року, а люди, які мали рушниці та гармати, мали право стріляти у небо. На вулицях великих міст у період з 1 по 7 січня палало багаття з дров та соломи.

Комуністична влада у 1918 році запровадила григоріанський календар, у результаті чого Новий рік в Україні став збігатися із європейським. Православна церква знов його не прийняла, тому свята та інші нерухомі церковні свята відзначаються за юліанським календарем.

Населення України стало святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещем, що було визначено релігійною традицією. Тому в Україні і виникло поняття Старий Новий Рік.

Жодна із традицій давніх слов’ян та українців не зникли. Вони частково або повністю відтворюються під час новорічно-різдвяних святкувань здебільшого у західних та центральних областях України. Хоча в останні роки усе більше українців повертаються до традицій предків, прагнучи відродити суто українські обряди святкування Нового року.