Тарас Шевченко: геній, хіпстер, гульвіса

В останні роки науковці, які займаються вивченням творчості та біографії Тараса Шевченка, відкривають маловідомі факти з його життя та діяльності. Людям старшого покоління, яким з дитинства розказували, що Шевченко – ікона українського національного Відродження, співець трагічної долі українців, важко зараз сприйняте те, що геніальний «батько Тарас» вів далеко не аскетичний спосіб життя. Тарас Шевченко відомий не тільки своїми віршами і картинами, а й походеньками і грою у карти. Нічого дивного тут немає. Шевченко був звичайною людиною із своїми вадами, страхами та бажаннями, а радянська історіографія зробила біографію видатного українця такою, якою їй було вигідно. У день народження Кобзаря поговоримо про цікаві та маловідомі факти з його біографії та творчого шляху.

Викуп з кріпацтва

Тарас Григорович Шевченко народився у селі Моринці 9 березня 1814 року у сім’ї кріпаків Григорія та Катерини Бойко-Шевченків. Дитинство майбутнього поета пройшло у селі Кирилівка. Його мати померла, коли хлопчику було 9 років. Батько одружився другий раз.

Початкову освіту малий Шевченко отримав у церковно-приходській школі, де провчився усього два роки. Талант до письменництва та малювання проявився дуже рано. Незвичайного хлопця запримітив поміщик Енгельгард, якому Шевченко належав. Він відправив Тараса до Петербурга, де він мав удосконалити свій талант художника.

Тут з ним та його роботам познайомилися видатні митці того часу – Брюллов, Жуковський та Венеціанов. Вони зробили дуже багато, аби викупити Шевченка з кріпацтва. Зокрема, Брюллов намалював портрет Жуковського та у весною 1838 року продав його за 2,5 тис рублів. Це дозволило викупити Шевченка у поміщики Енгельгарда.

Частина дослідників вважає, що без участі цих провідних діячів культури Російської імперії Тарас Шевченко ніколи б не вибрався з кріпацтва.

До чого тут імператриця?

Але не тільки мистецька еліта Петербурга прийняла участь у звільненні поета від кріпацтва. Гроші на викуп пообіцяли і представниці імператорської родини Романових, про що Шевченко написав у власному щоденнику. Імператриця Олександра Федорівна дала 400 рубів, а спадкоємиць престолу Олександр Другий та велика княгиня Олена Павлівна – по 300 рублів. Але гроші члени правлячої династії так і не дали. Усю суму вдалося зібрати від продажу картини, і цього вистачило, аби поміщик Енгельгард відпустив Тараса на волю.

Опозиційно налаштований до влади поет-гульвіса

Сучасники українського поета стверджували у своїх споминах, що Тарас Шевченко надмірно захоплювався алкоголем. Він любив навідуватися до трактиру у біржі, куди зазвичай приходили іноземні матроси між рейсами. Тарас, випиваючи, мінявся кардинально. Тихого та спокійного поета не ставало, ззовні проступала інша сторона Шевченка – некерована, дратівлива людина, яка була готова лізти у бійку з ким завгодно.

Напитися у великій компанії для поета було нормальним та звичним ділом. Такий спосіб життя не покинув Тарас Григорович і під час заслання до Казахстану. Утім, як говорили його знайомі, поет намагався приховати свої походеньки, про що часто просив своїх друзів.

Поет-гульвіса товаришував із Віктором Закревським, який заснував жартівливе «товариство мочемордія». Це було алкогольне товариство, яке регулярно збиралося на засідання. На них обов’язково обирали голову та надавали титул найбільш п’яної людини. Під час візиту до України у 1843 році до товариства Закревського заходив і Тарас Григорович.

Пили у такій незвичній організації благородні світські напої, серед яких ром, наливки та настоянки. Розмови велися на різні теми – про волю, світле майбутнє, демократію. Товариство п’яничок, куди входили брати Яків та Сергій де бальмен, офіцер Цихонський, Віктор та Михайло Закревські, історик Маркевич, поет Шевченко, знаходилося в опозиції до влади.

В образі хіпстера XIX ст.

Шевченка з вусами, втомленого чоловіка, одягнутого у шапку та свиту, на портретах стали зображати уже після смерті. Така однобокість була вигідна радянській владі, якій вдалося на довгий час закарбувати у пам’яті поколінь саме такий одраз геніального поета України.

Насправді, Шевченко любив гарно вдягатися. Тим більше у перші роки свого звільнення він міг це собі дозволити. Він працював портретистом та заробляв за мірками того часу досить непогано.

Тарас Шевченко входив у таємне Кирило-Мефодіївське товариство, сповідував демократичні погляди, відносився до прогресивно мислячого молодого покоління, що відображалося у його зовнішньому вигляді. Поет не любив ані пишноти, ані надто бідний вигляд. Він витрачав значні кошти на модний одяг, аби виглядати красиво.

Він сам писав у щоденнику, що витратив 100 рублів гонорару на купівлю резинового плащу-макінтошу.

До одруження справа не дійшла

Біографам Шевченка точно відомо, що поет у 46 років до безтями закохався у служницю Лукер’ю Полусмакову. Тарас збирався на ній одружитися, готував для нареченої посаг, найняв вчителя для простуватої та дещо грубої Лукер’ї. Але, одруження не було, бо кохана зрадила Тараса із вчителем.

За іншою версією, дівчина не хотіла переїздити до Петербурга із Тарасом, бо хотіла і далі жити так, як звикла.

Більша частина дослідників цього факту з життя Шевченка дійшли висновку, що поет просто зрозумів, наскільки жадібною, невихованою була його наречена. Вона погодилася на шлюб виключно з корисних причин.

Лукер’я була не першим, а останнім коханням Шевченка. У молоді роки поет закохався у Оксану Коваленко. Булі і інші жінки – Ядвіга Гусіковська (полячка), Марія Європеус, Ганна Закревська, Варвара Репіна, Забражада (татарка), Агата Рускова, Катерина Піунова.

Наприкінці 1890-х рр. до суду звернулася Анна Шарікова, яка була позашлюбною донькою поміщика Ренні. Вона вимагала від суду, аби її визнали єдиною спадкоємицею Шевченка. Вона нібито заручилася із ним, мала про це документи, але їх викрали у 1892 році. Суд відправив самозвану до Свято-Духов Новгородського жіночого монастиря.

Мав Тарас Григорович названого сина – Дмитра Ускова, який був сином коменданта Новопетрівського укріплення. Він навіть сам спроектував та звів пам’ятник на честь Ускова.

 Дружба з Михайлом Максимовичем

Тарас Шевченко підтримував дружні відносини з вченим Михайлом Максимовичем та його дружиною Марією, з якою поет познайомився під час поїздки до Москви. Вони вели листування, Марія обіцяла знайти для Шевченка наречену. Вчені припускають, що справжні відносини Тараса Григоровича та дружини Максимовича виходили далеко за межі листування. Свої припущення вони будують на тому, що через дев’ять місяців після візиту Шевченка до родини Максимовичів, у них народився син.

До того моменту у пари не було дітей. Біографи Шевченка кажуть, що Тарас був порядною людиною, тому б не переступив би межу у відносинах із дружиною друга.

Дві могили

Поета двічі ховали – один раз у Петербурзі одразу після смерті, другий раз – у Каневі через 58 днів після смерті. На Смоленському кладовищі поету встановили пам’ятний камінь. Майже через два місяці учні Шевченка, його друзі та члени родини отримали дозвіл перевезти тіло великого українця на Батьківщину. Його поховали там, де він заповідав. Останній прилисток Тарас Шевченко знайшов на Чернечій горі у Каневі.

Пам’ять про Шевченка

Талант та геній українця визнаний у всьому світі. Про нього постійно згадують у пресі західноєвропейських держав, творчість детально вивчають на факультетах, де діють українські студії. Згадують про Тараса Шевченка і іншими способами:

• Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі видання «Кобзаря», який має розмір трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше найменшої у світі японської книги.
• Тараса Шевченка можна побачити на банкнотах номіналом 50 тис. рублів, які випускає невизнана Придністровська Молдовська Республіка. Випуск купюр розпочався у 1995 р. На лицьовій стороні знаходився портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а зі зворотної – пам’ятник Тарасу Шевченку, який встановлений перед університетом у Тирасполі. У 2002 дизайн оновили, пам’ятник прибрали і змінили номінал банкноти, але Шевченка залишили. Банкнота мала зелений колір, на ній помістили портрет українського поета. У 2007 році клір грошей у 50 рублів змінили на сіро-зелений, але Шевченко там так і залишився.
• Ім’ям Шевченка назвали один з кратерів Меркурію, який має діаметр 137 діаметрів. Кратер, як і інші 300, були відкриті у 1973-1975 рр. станцією «Маринер-10». Вона вперше провела фотографування планети з близької відстані. Згідно правил Міжнародного астрономічного союзу кратери мають називати іменами письменників, поетів, художників, музикантів.
• Твори Тараса Шевченка перекладені більш ніж на 100 мов світу. Серед них – японська, корейська, арабська та міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладених творів надруковано на німецькій, англійській, російській, польській мовах.
• 180 населених пунктів в Україні, Казахстані, Росії носять імена Шевченка. Наприклад, у казахів є Форт-Шевченко, з 1964 по 1991 рр. місто Актау іменувалося Шевченко. Такі назви мають три села, чотири селища та вісім хуторів у Адигеї, Башкирії, Краснодарському краї, восьми областях РФ та одне село у Рибницькому районі Придністров’я.
• На честь Шевченка назвали морський залив у Аральському морі та горну вершину (4200 м) на північному схилі Великого Кавказу (боковий хребет). Це зробили українські альпіністи, які підкорили вершину у 1939 р.
• У світі встановлено майже 1,4 тис. пам’ятників, присвячених Кобзарю. За цим показником Шевченко поступається тільки монументам Ісусу Христу. Пам’ятники Тарасу Шевченку встановлені у країнах від Бразилії до Китаю.

Шевченко багато малював і писав. Його творчий доробок нараховує більше 800 художніх творів, які дійшли до нинішнього часу в оригіналах, частково у гравюрах на металі та дереві. Вчені говорять, що майже 300 робіт втрачені та не знайдені досі.

Написав поет 231 поетичний твір та один драматичну п’єсу «Назар Стодоля». У його найбільш відомій книзі «Кобзар», виданій 1840 року у Петербурзі, 630 разів зустрічається слово «Бог», 385 разів слово «калина», усього у творах Шевченко про калину згадував 965 разів.

Тарас Шевченко не був святим, як його намагалися представити частина дослідників та літераторів. Він був гідним сином свого народу, про який багато писав у своїх творах. Поет підніс самосвідомість українців на новий рівень, сприяв популяризації української культури та історії через малюнки і вірші. Це був геній із нормальними людськими вадами та звичками. Йому не пощастило в особистому житті, він пив та гуляв, був членом Кирило-Мефодіївського товариства, яке ставило досить ідеалістичні завдання щодо майбутнього України. Сила Шевченка – у його поезії, а не у тому образі, який творила роками радянська історіографія.